NiceDay Музика Інтерв'ю ТІК, Бумбокс, Крихітка Цахес

ТІК, Бумбокс, Крихітка Цахес

tik_cahes_boombox

"Дзеркало тижня" взяло інтерв'ю у трьох облич нової української музики

Музична мода мінлива, як і погода надворі. А вже в нашій країні - то й поготів! Здається, є в нас "офіційна" теле- і радіоестрада (імена всім відомі, якщо подивитися або послухати концерт до Дня міліції чи будь-яку "Пісню року"). А є якісна цікава музика, можливо, й менш ротована, але яку гаряче люблять - особливо молодь і особливо нині. Якось непомітно - самі собою - зажили майже "культової" популярності ті, з ким ми сьогодні й поговоримо... "Бумбокс" - котрий розірвав чарти найпопулярніших російських та українських радіостанцій. "Крихітка Цахес" - дещо містичний гурт, улюбленець студентства (зокрема). І "ТІК": веселі хлопці без комплексів, яких приймають на ура найрізноманітніші верстви музичних "споживачів". Адже Україна здавна славиться своїми "поставками" на шоу-ринки пострадянського простору. От і нинішні наші герої - не виняток. Вони самі "прорубують вікна"… І, мабуть, єдине, що їх об’єднує, - прихована або зрежисована відсутність якихось маркетингових технологій у просуванні на музвершини. Може, справді творчість таки не можна "прорахувати"?

"Хотілося б побачити - який він, комунізм?"

ГУРТ "ТІК". На сьогодні - один із найпопулярніших у народі колективів. Їх пісні "Олені" та "Вчителька" - лідери неформальних хіт-парадів. Усього в гурті - семеро сміливців. І, уявіть, у кожного вища педагогічна освіта. Їх музичний напрям дехто визначає як "сільський панк". Не дивно, що і в селах їх уже оцінили. Лідер гурту - Віктор Бронюк - зізнався " ДТ ", що "ТІК" має найрізноманітніші варіації смислової транскрипції. Від "Тверезість і культура" - до "Трамвайне депо імені Кіркорова". Отож сядемо на одній із трамвайних зупинок із фронтменом гурту і погомонимо за життя.

tik

- Цього місяця ваш гурт виїхав у Всеукраїн­ський "тиХИЙ" тур. Хочете охопити аж 40 українських міст… Не страшно? Адже у всіх криза, а у вас - тур...

- Знаєте, ми недавно приїхали з Білорусі. Й мене здивувала одна річ-там ніхто не говорить про кризу! Навпаки - всі говорять, як із неї вийти.

І справді - вихід знаходиться!.. В нашій же країні свідомість людей спрямована на негатив. І замість того, щоб щось конкретне робити, всі тільки язиками наліво-направо патякають. Так і хочеться сказати: щось робімо... Ось ми, наприклад, вирішили замість того, щоб сидіти й розказувати, "як погано живеться", - поїхати в тур. Насправді ніхто з нас на тому турі не сколотить якийсь шалений капітал. Адже квитки будуть доступні, все базуватиметься на самоокупності. Хочеться поїхати й підвищити людям настрій, тому що їх заляпали вже цією політикою з голови до п’ят. Ми ж хлопці роботящі! Можемо давати по два-три концерти в день.

- А чому ваш тур називається "тиХИМ"?

- Це однойменна назва нашого другого альбому. До того ж нам не хочеться зчиняти багато зайвого галасу. Тихенько поїдемо, поспіваємо… Тихо їхати, але гучно співати.

- Свій хіт "Олені" ви виконали спільно з білоруським гуртом "Ляпіс Трубєцкой"... Як, власне, працювалося з цим колективом?

- Нормально. У нас склалися теплі дружні стосунки. "Ляпіс..." - група з цікавою історією. Незважаючи на це, у них немає пихатості. У нас і тепер хороші, дружні стосунки з "Ляпісом…". До того ж ми працюємо у схожих напрямах.

- Яка ще команда могла б створити з вами достойний ансамбль?

- Не люблю підкреслювати, що, мовляв, з тим би заспівав, а з іншим - ні. О, зачекайте… Заспівав би з Сергієм Звєрєвим! Він говорив про нас у своїй програмі "Зверский взгляд". І дуже обурювався: мовляв, як таке взагалі може бути, - я тут перукар, по три-чотири рази на день ходжу в перукарню, виходжу на сцену весь із себе... А ось він - це я, - людина, в котрої волосся повипадало, лізе на сцену. Одне слово, розкритикував і наш стиль, і мою зачіску. Виходить, що тоді він нас трошки "пропіарив". Тоді мені багато знайомих телефонували й запитували, мовляв, чому це він на тебе такого наговорив? А я їм спокійно відповідав: та годі вам, просто в людини така позиція, і він собі на цьому робить імідж.

- Видно, ви не дуже переймаєтеся критикою…

- Та я від того не схудну!

- Інколи деякі журналісти кажуть: "З Віктора Бронюка не зліпиш секс-символа україн­ської естради…".

- Ой, зараз що хочуть те й пишуть. Гламур існує сам по собі, а я - сам по собі. Мені від того ні холодно ні жарко. Уявіть, люди складають рейтинги: і чомусь записали мене в двадцятку "найсильніших" людей поряд із Тимо­шенко, Черновецьким, Гошею Куценко... Вважаю, що у нас взагалі немає кому "ліпити"...

У нас взагалі останнім часом усі стали професіоналами в якій-завгодно галузі. Наприклад, "найсильніші" політики - це таксисти. Сідаєш у машину, а він, замість того, щоб їхати й везти пасажира, - розказує, як "вивезти країну з кризи". А те, що він порушив разів п’ять правила дорожнього руху, - то пусте! Але ж якщо ти все знаєш, то кидай таксі та йди керуй державою. І так у всьому - кожен намагається бути професіоналом у тій діяльності, в якій він некомпетентний.

- Як ви ставитеся до модного нині гламуру?

- Наразі вже з’явилася інша тенденція, - "антигламур" став поширеніший, аніж гламур. Гламур - це як совість: його ніхто не бачив, але всі говорять. Немає якогось особливого визначення гламуру. Вважається, що чим менше в тебе художнього й естетичного смаку, то тим більше ти гламурний. Гламур нікому не заважає жити? Так! Може, комусь і заважає, але я не заморочуюсь… Та й наш гурт не вирізняється ні гламурем, ні епатажем. Насправді нашій музиці притаманні щирість, справжність і органічність. Це не для нас - гіпюрові труси чи рожевий колір. Адже діти боятимуться!

- Чи можна визначити вашу, так би мовити, цільову аудиторію? Адже ви неодноразово наголошували, що ви "хлопці з села". Яким бачите свого слухача?

- До нас на концерти не приходять гопніки у спортивних костюмах. А приходять люди, котрі звикли думати головою. Це можуть бути студенти, депутати, бізнес-еліта. У віковому плані теж діапазон дуже широкий. Наприклад, 2 січня у Львові в театрі імені Марії Заньковецької в нас було два концерти - о 17-й та о 20-й годині. Можна було побачити сивочолого дідуся у вишиванці, а біля нього - купу онуків із оленячими ріжками, що підкреслюють солідарність із нами. Часто буває, що приходять молоді батьки з півторарічними дітками. Діти завжди на концертах танцюють біля сцени. Причому від початку пісні до самого її закінчення.

Це та аудиторія, яку неможливо обманути. Діти сприймають деякі речі такими, якими вони є: якщо подобається - то подобається, якщо ні - то ні. Це свідчить про те, що в нашій музиці немає агресії, вона позитивна.

- А як сільська аудиторія реагує на ваші пісні? Звучать вони, наприклад, у клубах?

- Нормально реагує. Знаю, що і в тракторах слухають "ТІК". Музика пішла в народ. А що стосується клубів, то є села з такими клубами, що ого-го! Взагалі ми не пихаті, у нас немає особливих обмежень, - якщо нас запрошують, то їдемо. Можемо співати на Дні лісника, в київському клубі, на дні народження депутата. Не перебираємо!

- А як ставитеся до продюсер­ської школи в Україні? Зокрема до проектів Юрія Нікітіна- "Армія", "Нікіта" і т.д.?

- Шоу-бізнес в Україні розвивається, стає більш організованим. Уже вимальовується якась стилізована форма. Адже в кожному бізнесі хтось робить ставку на якість, а хтось - на кількість.

- А як "Фабрику зірок" сприй­маєте?

- Вважаю, що дітей просто використовують. Уявіть стан людини, яку два чи три місяці показують на телебаченні, ліплять-ліплять із неї зірку, а потім закінчується проект - і все, її викидають на вулицю. І ця людина не може зрозуміти, що сталося, чому ще вчора вона була потрібна, на неї працювало стільки людей, а сьогодні - все? Тому вони потім і ріжуть собі вени. Твердять, що "жизнь не удалась". Я бував у павільйонах, де знімається "Фабрика…". Там сама атмосфера не дуже здорова, трохи гнітюча, всюди дзеркала. Це зле, коли людина постійно має перед очима своє дзеркальне відображення. Мало того, що відбирається енергія, то ще й відбуваються не дуже здорові процеси з психікою, адже перебувати весь час у замкненому просторі - дуже важко. Я вважаю, що ті продюсери просто не мають права ламати на свій копил цих дітей.

- Не хотіли б виступити на Євробаченні від України в нинішньому році?

- Нинішнього року заявки не подавали. Хоча й думали над цим питанням. Але якщо вже їхати на Євробачення, то тільки з однією метою - перемогти. А просто так, аби потусуватися, засвітитися - немає бажання.

- Всі учасники вашого гурту мають вищу педагогічну освіту, на сцені ж у вас образи "пацанів" - із сьогоденними турботами, переживаннями та надіями.

- Це не образи. Ми такі є.

- Справді? Отже, ви не граєте, не вдаєте, не створюєте образ?

- А задля чого? Не бачу в цьому сенсу. Так, бувають певні ситуації, коли людей ламають. У тих-таки шоу-проектах у виконавця особистість роздвоюється. Рано чи пізно настане момент, коли ці дві особистості перет­нуться і одна одну муситиме знищити. Це закони природи й сильна психологічна боротьба. Тому, якщо мені нормально і я добре почуваюся у своєму природному образі, - навіщо шукати, винаходити велосипед? А стосовно іміджу... так ми вдягаємо те, що нам не заважає стрибати, співати, танцювати.

- Яку найнесподіванішу версію розшифровки вашого гурту "ТІК" чули ви самі?

- Багато різних інтерпретацій - "Теща испугалась Кикабидзе" або "Трамвайне депо імені Кіркорова". Я, знову ж таки, - не заморочуюся тим. Навіщо заморочуватися речами, які того не варті? Це найпристойніше слово з трьох букв.

- У своїй анкеті ви написали, що ваша мета - "почути й побачити гармонію Всесвіту та дожити до комунізму". Отож ви електорат компартії?

- Я народився в Ра­дянсь­кому Союзі. І всі говорили про майбутнє покоління людей, яке житиме при комунізмі. І цей комунізм необхідно будувати! Отож, хотілося б побачити, який він - комунізм. А інший бік цього - це те, що я не прихильник конфліктів, грубих, аморальних речей. Усе має бути гармонійно. Адже коли між людьми пануватимуть взаємодовіра і взаємоповага, - тоді все сприйматиметься по-іншому. Зникнуть дурні ситуації, і життя буде набагато кращим!

- Швидкість, із якою рінгтони з вашими новими піснями залунали з мобільників, - прямий доказ того, що нова українська музика існує. Ви щось спеціально робите для свого піару?

- Працюємо! Щодня не покладаючи рук. Працюємо по 25 годин на добу. Працюємо всією коман­дою. Робота в гурті має бути комплексною, лише тоді можна чекати результатів. Інакше немає сенсу працювати взагалі. Вийде як за Руданським: "Те, що зверху відірву, те внизу доточу". Шоу-бізнес належить до звичайного бізнесу, в якому діють ті ж самі закони, що і в інших його видах. Отже, є шоу, а є бізнес. І якщо ти хочеш, щоб продукт, а в нашому випадку - це музика, просувався на ринку, то він має бути якісним, досконалим, доступним, справжнім - без ГМО та інших добавок. Питання лише в тому, щоб було бажання. Питання, як і в будь-якій роботі, - наскільки сам ти готовий цій роботі віддатися. Якщо над будь-якою роботою людина працює системно, - результат буде. Вода камінь точить.

"Я вже все спробувала. І мені подобається так, як тепер"

ГРУПА "КРИХІТКА ЦАХЕС". Лідерка цієї групи часто вводить в оману прихильників варіаціями свого сценічного імені - Саша Кольцова або ж Каша Сальцова… Здається, їй самій більше подобається все-таки другий варіант. Сьогодні "Крихітка" - вважайте, культовий гурт, кумир студентської аудиторії (зокрема). В композиціях групи знаходять стилістику пост-панку, тріп-хопу, гранджу, бріт-попу, а також елементи поп-прийомів. Ін­коли називають - "альтернативною поп-музикою". Сама Саша-Ка­ша народилася в Росії, в семирічному віці опинилася в Києві. Хоча вона й росіянка, та вважає україн­ську - своєю другою рідною мовою.

kryhitka_cahes

- Зараз на студії ви ретельно працюєте над новим аудіопроектом…

- Це не аудіопроект, це альбом. 13 пісень. Альбом матиме назву "Рецепт". Я від нього вже дуже втомилась і чекаю не дочекаюся, коли він переселиться в голови людей з моєї, а я займусь новими піснями та проектами.

- Скільки зараз у вашому арсеналі кліпів?

- "Вменеємен", "На першому місці", "Ангела, як я", "Де­таль", "Монета", "Восени для ТНМК" та два нових, яких ще ніхто не бачив, - "Щось на зразок" і "ВМНК". Я співачка, а не акторка, тому не дуже люблю зніматися: по-перше, це перебування у гримі по 12-14 годин, по-друге, не завжди природні ролі, тому в останніх кліпах я не граю нічого такого, а просто роблю в кад­рі те, що добре вмію робити, - співаю. Оскільки з появою кліпу музика починає сприйматись інакше, то ставлюся до цього як до необхідного зла: не завжди настрій, який ми вкладаємо в музику, передається у відео на 100%. Люблю, коли всі діють за продуманим планом і є вдосталь техніки для імпровізації. Якщо у нас із режисером немає принципових суперечностей і він точно знає, що робить, або я просто йому довіряю, - він може робити що хоче. Я втручатимуся тільки у "кричущі" моменти. Наприк­лад, позитивний досвід роботи у нас зі студією "ФілмТостер", Сергієм Познанським, Ігорем і Сашею Стеколенками та Андрієм Толошним, який зняв останніх два кліпи, хоча я все ще думаю, що знімати мене знизу - погана ідеяJ. Зазвичай, коли люди мають бачення і є професіоналами, з ними легко працювати.

- А які з ваших пісень мають найбільш несподівані історії створення?

- В історіях написання пісень, як і в історіях зачаття дітей, - краще не оприлюднювати подробиць, це все-таки закритий процес.

- Чи можете сказати про себе "Я - індивідуалістка"?

- Ми й так усі унікальні, який сенс додатково це підкреслювати? Я вірю в те, що роблю, і бачу в цьому сенс. Якщо ви не бачите сенсу в тому, чому присвятили життя й енергію, рано чи пізно вас навідає розчарування і доведеться знайомитися з собою наново. Хоч би ким ви себе вважали.

- Зараз у пресі можна знайти багато повідомлень про те, що гурт "Крихітка Цахес" закликає українців подбати про навколишнє середовище. І навіть на сайті можна замовити вашу оригінальну екологічно-безпечну сумку з написом "Торба - природі". Хто генератор ідеї? На реальні результати сподіваєтесь?

- Хочу, щоб кожен українець ходив до супермаркету із власною торбинкою або з пакетом і не брав нового кулька на касі. Хоча б завдяки цьо­му ми менше дихатимемо спаленим пластиком. До речі, про подробиці еко-кампанії "Торба -природі" можна прочитати на нашому сайті www. torbanature.org.

- Ви неодноразово називали український шоу-бізнес "болотом". Невже все так занедбано? Кого тоді можна назвати "куликом" серед такого болота ?

- Музика як бізнес з’являється тоді, коли народ перестає виживати й починає розважатися. Тому Україні ще далеко до фінансових оборотів шоу-бізнесу Швеції, наприклад. І ні для кого не секрет, що шоу-бізнес в Україні перебуває у легкому стані підміни понять. Тобто тут зірками вважаються ті, кого часто показують на ТБ (навіть якщо їхні диски не продаються). Поп-музикою часто вважаються проекти, створені для потреб корпоративного ринку. Рок-музикою - все, що стоїть поруч зі шкіряною курткою та дісторшном на гітарі. Форматом - те, що вже схвалили й покрутили інші. Продюсерами називають не людей, які можуть розкрити артиста, знайти новий саунд і цілісний образ, а пробивних дядь, котрі куплять пісню, заплатять за ефір і організують корпоратив на Новий рік. Це стандартний комплекс меншовартості в молодій країні, закоплексованість, консервативність.

80% музичних журналістів і тих, хто веде рубрику "Культура", взагалі не розбираються в музиці й не цікавляться нею. Нам по 50 разів у всіх куточках країни ставлять абсолютно однакові запитання, відповіді на які в асортименті є в Інтернеті. Журналісти, що пишуть про музику, не відрізняють Franz Ferdinand від Fall Out Boy, електроклеш від ембіент, не знають, хто отримав Grammy за найкращу пісню, не в курсі, хто найкраще продається в Україні. 80% ведучих на ТБ і радіо не можуть правильно вимовити імен виконавців і назв їхніх пісень. Я можу на пальцях однієї руки перелічити тих, хто пише грамотні музичні рецензії. Тобто інституту музичної журналістики в нас ще немає.

Що стосується музикантів, є кілька хороших поп-артистів, є купа сірих вторинних бізнес-проектів.

Є люди, котрі займаються музикою просто тому, що вона - їхній поклик. Деякі з них роблять це добре й публічно. З тих, кого знаю особисто, це "Бумбокс", "Естети­ки", "ОЕ", "ВВ", "Димна Суміш", "Люк", "С.К.А.Й", "І друг мій грузовік", Карпа, Катя Чілі, ще зо два десятки імен.

У "шоу-бізнесі" завжди було, є і буде безліч випадкових людей, котрі жодним чином не причетні до музики й творчості, і навіть виконавці - посередні. Правда, дуже тішить, що слухач - назвемо це словом "народ" - на таких артистів і не ходить. Єдиний показник справжності артиста - це аудиторія, яка готова прийти на концерт. А доки країна змінюється, треба просто спокійно робити улюблену справу й писати пісні.

- Що, крім власних записів, слухаєте у вільний час?

- Last.fm радіо. Нові британські та американські групи. Джаз.

- Ваш стиль життя, як пишуть деякі ЗМІ, "без алкоголю, тютюну, наркотиків, випадкових сексуальних партнерів". До того ж ви вегетаріанка. А що стало відправною точкою саме такого "кредо"?

- Ніяке це не кредо! Просто я вже все спробувала. І мені подобається так, як зараз.

- Чи позначилася нинішня криза конкретно на гастролях вашої команди?

- Не дуже. Ми не були зав’язані на корпоративних концертах. Набагато більше нам зашкодила діяльність компанії, що продавала наші диски, яка зняла наш кліп з ефіру перед останнім туром.

- Чи не хочеться інколи комусь "пожалітися", що на двох наших центральних каналах - "Інтері" та "1+1" - ви з’являєтеся набагато рідше, ніж деякі інші музиканти?

- Мені подобається бути "непомітною" в житті. Я радію, що ніхто не чіпляється до мене на вулиці. Єдине місце, де мені потрібна увага, - сцена. А для цього не обов’язково продавати задешево свою приватність, обговорювати якість майонезу або кататися на ковзанах перед камерою. Отож це я відмовляюся від нецікавих мені ефірівJ.

- Не так давно багато музикантів нарікали, що важко потрапити в ефір і дорого коштує розмістити кліп. У вас є зараз такі проблеми?

- Ні. Все чесно - ми не платимо. Тому нас і крутять трішки, під настрій, вночі, без гарантій. Усе-таки ми - хороший приклад україномовного продукту, яким потрібно заповнювати ефір на 50%, за що Нацраді ще раз спасибі. Ось, наприклад, коли в країні жалоба, то наш кліп "Монета" є в ефірі…

- До речі, а який середній бюджет кліпу для гурту "Крихітка Цахес"?

- У сенсі - скільки ми платимо? Перший кліп коштував 150 баксів, останній - кілька тисяч. Якщо є хороша ідея, можна зняти недорого і вийде класно. Нам далеко до бюджетів "Ремонту води", звичайно - поки що. Хочеться з Майклом Каннінгемом, Палмьєрі або Семюелем Бейером попрацювати… Але це, мабуть, поки що мрія.

- Чи є у вас той локомотив, що допомагає рухатися вперед?

- Локомотивом є оптимізм і віра у світлий бік сили. Моє бажання та відсутність сумнівів у тому, що я роблю свою справу. Все решта якось так складається. Але інколи мені бракує людей, котрі могли б мене оберігати від стресів, пов’язаних із просуванням музики та вирішенням матеріальних питань.

- Як ви гадаєте, нинішня популярна музика може якось віддзеркалювати нинішні громадянські настрої в суспільстві? Як це було, приміром, у період "фатальних" 80-х, коли процвітали "Аліса", "ДДТ", БГ?

- У фатальні 80-ті я ходила в садочок. В’язнем сум­ління аж ніяк не була. А вищеназвані групи мене ніколи не цікавили. Я дівчина. Я пишу на теми, які для мене більш органічні. А весь цей соціальний тестостерон - незадоволеність суспільством, критика несправедливого соціуму, саркастичні закиди політикам - є, наприклад, у текстах "Тартаку", "ТНМК", "Толу", більшості "важких" груп та панк-груп і т д. Коли симпатичні мужики з цинізмом і знанням життя на обличчі розповідають про все це, мужньо та обурено жестикулюють, - якось органічніше виглядає. Громадська лірика? Спасибі, я пас!

- А доводилося інколи звертатися по допомогу до якихось політичних сил, щоб вирішити питання з черговим концертом чи туром?

- Ні. Але якщо покличуть у політичний тур - обов’язково поїдемо, за подвійний гонорар. Треба ж повертати собі податки.

- А є серед українських політпостатей персонажі, яким ви щиро хотіли б присвятити якусь композицію?

- Більшості з них я би присвятила пісню під назвою, наприклад, "Отримав мандат - сів у тюрму". Або - "Що ж ви такі жадібні олігархічні маріонетки?". Але не пишу соціальної лірики, я вже казала…

Та й вони всі теж поки що не справжні політики, а так - бізнес-проекти для чужих корпоративних інтересів.


"Можна співати про ніжне кохання - і бути жорстким циніком"

ГУРТ "БУМБОКС". Самоорганізувалися 2004 року. Вже через півроку вийшов їхній перший альбом "Меломанія" (запис тривав "усього" 19 годин). Лідер гурту - вокаліст і автор усіх текстів - Андрій Хливнюк, уродженець Черкас. Він навряд чи сподівався, що вже на початку 2008 року з легкої руки радіо­станції "Максимум" (там ротувалася їхня піс­ня "Вахтерам") у Москві почнеться справжній бум навколо "Бумбок­су": клуб за клубом упродовж півроку. Потім надійшла пропозиція від солідної компанії "Моноліт". Найпопулярніші пісні - "Супер-пупер",
"E-mail", "Бобик", "Вахтерам". Дискографія - "Меломанія", "Family Бізнес", "III".

boombox_1

- Андрію, а звідки, власне, прийшла така назва - "Бумбокс"?

- Ми гурт із хіп-хоповою основою. Це популярний стиль
80-х. До того ж саме слово означає касетний програвач. Бумбокс - певний атрибут. Не просто аксесуар, а знакова штука. Цей магнітофон, до речі, багато в чому змінив молодь 80-90-х.

- Кажуть, ви великий цинік за натурою.

- Трохи є. А музиканти всі циніки. Професія накладає свій відбиток. Музикантський цинізм у тому, що увесь час бачиш свято і справжні обличчя людей. Якщо для нас, музикантів, це буденність, то для звичайних людей - ні. Від цього й цинізм - нічого більше.

- Але ж і вашій поезії притаманний вірус цинізму.

- Можна співати про ніжне кохання і бути при цьому жорст­ким циніком. Щоб написати пісню, щосекундне потрібно відкинути. Тому й нерозумно судити про людей за їхніми піснями. Наприклад, Чарлі Паркер, великий джазовий саксофоніст, був героїновим наркоманом. А той-таки Моцарт - великий музикант - помер у злиднях і пияцтві.

…Кожна з наших пісень - окрема історія! Наприклад, ситуація: дівчина переходить вулицю, а я в цей час сиджу за кермом і чекаю, коли вона перейде. І з’являється пісня. Не обов’язково для створення пісні потрібна якась велика любов. Є жартівливі, соціальні пісні, у котрих свої історії. Це як квінтесенція думок із приводу того, що відбувається зараз.

- Чи існує, на ваш погляд, якась універсальна формула хіта?

- Сім сюжетів завжди були універсальними. Плюс золотий переріз. Часи не змінюються. Змінюється лише антураж. Пісні про кохання популярні завжди. Як і соціальні. А рецепт хіта в кожного свій. Головне, в якому настрої ця людина перебуває.

І, до речі, часто хітами стають саме ті пісні, на які музикант не робив ставки. Людей не змусиш співати й слухати певні композиції. Це неконтрольований процес.

- Із вітчизняних виконавців когось виділяєте?

- А раптом я когось із тих, хто мені подобається, зараз не назву, і він образиться? Мені подобаються пісні Мозгового. Деякі пісні Софії Михайлівни теж подобаються.

- Ну так, корпоративна етика. До речі, а як вас помітили московські імпресаріо?

- Вони послухали пісні по радіо - і помітили. Ми зрозуміли, що це їм цікаво. Так потрапили на радіостанції. Ніколи не платили за ротацію. І розсилки по різних радіостанціях нічого не давали - не ставили в ефір!

- У вас є як україномовний, так і російськомовний матеріал. Для вас самих що органічніше?

- У Росії - це російськомовні (у мене їх усього лише п’ять). Але зараз, хоч як дивно, у Росії на першому місці на радіо "Максимум" україномовна пісня "Наодинці". І вона тримається в чарті вже досить довго. Зараз відбувається переосмислення творчості. Намагаюся донести до людей: цікаві не лише пісні про кохання, не лише на "понятном языке"... Адже ми теж слухаємо пісні іноземних артистів. І в цьому немає ніякого ура-патріотизму чи, навпаки, неприйняття.

- Чому в кожному з ваших альбомів тільки по 11 треків?

- Нічого сакрального! Гурт дійшов думки, що це оптимальне число. Як слухач я стомлюся від 17-20 пісень навіть найулюбленішого свого виконавця. Все одно кортить змінити емоцію. 45 хвилин будь-якої інформації - це оптимальний час для сприйняття. Всі альбоми в mp3-форматі - неприйнятна для мене позиція!

- У піратів уже є mp3 (з вашими піснями). Якось боретеся?

- Знаходжу їх і вбиваю відра­зу! Ну а як із цим можна боротися? Цього ж не можна уникнути. Адже перша людина, котра купила платівку, може спокійно викласти її в Інтернеті де завгодно. Потрібне розуміння, що інтелектуальна власність існує! Гадаю, це прийде і в Україну.

- А коли прийде - ви одразу й отримаєте звання "народного України"...

- Ну, перепрошую, крім примарних матеріальних благ, це звання нічого доброго не несе. Та й самі блага, на жаль, не завжди щось добре приносять. Ну... мамі, можливо, приємно буде, що її син народний артист. А що іще? Це ж не самоціль. Якби я хотів стати "народним", робив би для цього якісь кроки. А так - що? Висіти на дошці пошани або щоб удома був диплом? У мене й так є диплом за навчання, за перемогу в конкурсах "Перлини сезону", "Пісня року", ще якісь... Цілком достатньо. Рано чи пізно вони все одно пожовкнуть. Та вже й так жовкнуть. І доведеться їх винести на горище.

- Як усе-таки ви самі визначаєте власний стиль?

- Для мене це не має значення. Це в будь-якому разі мікс. Найбільше - ритм-енд-блюз. Зрозуміло, що це популярна музика. Але, знову ж таки, дивлячись за якими критеріями судити.

- І все ж таки чимало ваших шанувальників запитують: "Бумбокс" - попса чи "непопса"?

- Тільки нашим країнам властиве поняття "кон’юнктурна музика". Попса - це те, що всі зна­ють і що лунає з кожної радіо­станції. Якщо так, то "Бумбокс" тепер попса! Але наша музика була від початку цілковитою альтернативою. Просто гурт стали активно крутити. Ми змінилися при цьому? Ні! Помінялися пісні? Ні! Ну, може, менше стало юнацького максималізму в треках? Це - так. Але ж не означає, що ми стали попсою. Як раніше була хіп-хопова основа й акустична гітара і вокал, так і є. Нічого особливо не змінилося.

- Андрію, а пригадайте "свої університети"? З чого все починалося?

- Навчався в Черкаському коледжі (він називається Модель­ний центр, але нічого спільного з модельним бізнесом не має). Там опановував професію графічного дизайнера. Звідти почерпнув знання з історії мистецтв, творчі ази. Величезне спасибі Вікторові Андрійовичу Афоніну, одному з тих, завдяки кому я тут сиджу. Він багато дав мені в плані розуміння композиції, стилістики тощо. Потім навчався в Черкаському держуніверситеті імені Б.Хмельницького - на романо-германській філології.

- Потрапивши на популярні російські радіостанції, ви, певно, зіткнулися з проявами клановості в цьому бізнесі?

- Та мені взагалі не доводилося зустрічатися в Росії з шоу-бізнесом! Це заслужені люди, дай їм боже здоров’я! Особисто я з ними не знайомий і тому судити про них не можу. Зрозуміло, що конкуренція існує. Але я в цьому теж участі не беру. Можливо, моя музика, але не я. Це як лист, який ти написав, відправив, і він пішов якомусь адресатові. А що він по дорозі робить і де він перебуває - ми не знаємо. Намагаюся вникати в це доти, доки мені цікаво. Не хочу впускати в себе надтонкощі чужої роботи - навіщо?

- Часто вашу команду запрошують на корпоративи?

- Запрошують. Але ми рідко граємо на них. Фактично не граємо. Корпоративи - дуже мала частка наших виступів. Граємо концерти... От і зараз я тільки на два дні в Києві, а потім довго тут не буду. Я не люблю чужих днів народження, весіль. І взагалі посада "весільного генерала" чи подарунка - байдуже кому - це не моє. Хочеться, щоб люди концентрувалися не на мені, а на моїй творчості. І ще мені цікаво бути основною стравою, а не десертом.

Щойно ми повернулися з Красноярського краю. Тепер-от їдемо в Курськ і ще-ще-ще - Росія, Прибалтика, Білорусь, Казахстан, Киргизія, Україна.

Адже криза впливає тільки на корпоративних артистів і на ті міста, в яких усе населення прив’язане до зупинених заводів. Зрозуміло, що в такому місті концерт нерозумно робити. А якщо він і відбудеться, то буде безплатним майданним виступом. А з іншого боку - ну криза? То що ж тепер - не грати? Не слухати музики? Не жити? Є безліч можливостей - наприклад, знизити ціну. Наші гонорари не були високими й до кризи, ми ніколи не були супердорогим гуртом, якщо порівнювати "ешелон".

- Який найбільш незвичний "фокус" від ваших шанувальниць запам’ятався?

- Недавно по дурості в інтерв’ю одному російському телеканалу, котрий обіцяв запіпікати на цьому місці, назвав свій мобільний телефон. Насправді це був телефон концертного директора гурту. І телекомпанія додумалася пустити в ефір інтерв’ю як є. Ми сиділи в ресторані після концерту, і відразу телефон просто "крякнув"... Посипалася небачена кількість дзвінків - гори есемесок абсолютно різного характеру!

- Чимало представників нашого шоу-бізнесу намагалися поєднати творчу кар’єру з політикою. Вам цікава така історія?

- Я знаю, як це робиться. Всім зичу кращого, але до політики ставлюся дуже насторожено. Адже немає людей ідеальних, усі люди з м’яса.

Дзеркало тижня

 

Музичні рецензії

gnr_chinesedemocracy Guns n'Roses: Chinese Democracy
Тексти втратили колишню безтурботність, але набули філософського звучання
jeezy_recession Young Jeezy: The Recession
Третій альбом репера із Атланти викликав досить неоднозначні відгуки
boombox_3 Бумбокс: ІІІ
Стиль незмінний, проте більше майстерності та впевненості

Реклама

Загрузка...

Найкращі альбоми

1.

I Am...Sasha Fierce

Beyonce

rnb

2.

Circus
Britney Spears

pop

3.

The Fame
Lady GaGa

pop

4.

One Of The Boys
Katy Perry

pop

5.

Вночі
Святослав Вакарчук

jazz

6.

No Line on the Horizon
U2

rock

7.

All I Ever Wanted
Келлі Кларксон

pop

8.

Dark Horse
Nickelback

rock

9.

Folie a Deux

Fall Out Boy

pop

10.

Lotus Flow3r
Prince

funk