Олександр Роднянський

rodniansky

"Замість 200 фільмів буде, скажімо, 60 – і, сподіваюся, якісніших"

"Головні фільми року", за вже усталеною традицією, випускають у прокат першого дня нового року. 1 січня 2009-го — весь пострадянський простір перетвориться на один "Населений острів". Це досить амбіційний проект Федора Бондарчука та Олександра Роднянського (за мотивами Стругацьких, сценарна адаптація українських фантастів Дяченків). Тільки в Україні передбачається півтори сотні копій цієї картини. В ексклюзивному інтерв’ю "ДТ" продюсер проекту Олександр Роднянський вперше в Україні розповідає про концепцію майбутнього мега-хіта, про труднощі під час зйомок і, природно, про вплив світової фінансової кризи на кіновиробництво.

— Олександре Юхимовичу, з кризи й розпочнімо розмову — куди ж від неї дінешся… І хоча тема нібито й набридла, однак очевидно, що у зв’язку з такими метаморфозами кінобізнесу доведеться по своєму ліжку простягати ніжки?

— Я не пророк. І не претендую на всебічне знання ситуації. Але все-таки скажу: буде ще складніше. Єдине, що я розумію: покоління людей, котре живе сьогодні на землі, в умовах такої кризи ще не жило. Це безумно "цікаво" з погляду наукового диспуту.

Припускаю, що нині викрешуються іскри з різних теорій. Сьогодні кленуть деяких лауреатів Нобелівської премії. Страждатимуть усі. Звісно ж, криза вдарить по медійній галузі, серйозно позначиться на ТБ і кіно. ТБ втратить не тільки динаміку зростання, а й нинішні обсяги. Гадаю, що в Україні це буде близько 50% у 2009 році.

Я рекомендував би тим, хто накреслює плани на майбутнє, складає бюджети, виходити з цієї цифри. В Росії очікується падіння ринку на 20%. Безумовно, це призведе до скорочення обсягів виробництва. Та є в цьому й позитивний бік — оздоровлення.

Останнім часом зростання виробництва забезпечувалося не так економічними реаліями, як реакцією приватного капіталу, який відчув збудження, вивчаючи статті про успіхи нового російського кіно й уявляючи себе на червоній доріжці Каннського кінофестивалю з двома-трьома напівоголеними красунями. Для власника, наприклад, ГЗК не накладно вкласти гроші в кіно й чекати фестивального тріумфу. Саме ці малоосвічені й нахабні персонажі, гадаю, першими зупинили фінансування.

А виживуть найбільш сильні, компетентні, професійні. Ось у цьому я не сумніваюся. Замість 200 фільмів буде, скажімо, 60 — і, сподіваюся, якісніших. А прокат житиме, бо в кіно все одно ходитимуть. У кризові періоди, як стверджують очевидці, у кіно ходять. На концерти, до речі, теж. Згадайте, як квітнув у 1998-му шоу-бізнес.

— Може, у зв’язку з кризою нарешті зміниться і жанрова палітра кіно?

— Мені важко судити. Але приклад Голлівуду 30-х років свідчить, що коли люди живуть погано, то будь-які приємні емоції й відчуття — затребувані. Казки, фентезі, мелодрами, романтичні комедії. Безумовно, не соціальне кіно і не реалістичні фільми, які так любить дивитися буржуазія у благополучні часи, коли є можливість прийти в кінотеатр, поспівчувати людям із іншого світу. Це типово європейська історія: у Каннах або Венеції безумно гарні люди у смокінгах, вечірніх сукнях, у діамантах із неприхованим інтересом переглядають, наприклад, африканський фільм про страждання людей, що гинуть від голоду. Увага до таких фільмів не означає цинічну цікавість ситої публіки. Я зараз не іронізую. Європейська буржуазія дуже відповідальна: якщо якась проблема усвідомлюється як небезпечна, то неодмінно будуть рішення і конкретні заходи. Для цього є інструментарій громадянського суспільства і є внутрішня відповідальність. У нашому випадку її немає.

"Випускники українських кіношкіл дезорієнтовані"

— Наскільки мені відомо, ви набираєте у Москві свою майстерню на Вищих режисерських курсах. У Києві на "Молодості" ви давали майстер-класи. Ваші враження від українських студентів, які завтра входитимуть у світ великого кіно?

— Що стосується "Молодості"... Мені здалося, що у фільмах молодих немає спроби показати нинішній час і сьогоднішніх людей. Хоч якось. У будь-якому жанрі. Хай у ліричній, віртуальній комедії. Зрозуміло, що "Пітер ФМ" або "Спека", до яких я причетний, — це не реальний, а бажаний світ. Але все-таки там сьогоднішні хлопчики й дівчатка. Так чи інакше кіно — це частина великого світу.

…Річ же не в тому, що ця молодь чогось не знає, що її чогось не навчили... Річ у тому, що вона абсолютно позбавлена мотивації. У неї немає драйву, енергії, бажання навчитися, знайти, витягнути. Мені так здалося.

Принаймні в тих, хто ставив запитання. Адже вони нібито зобов’язані читати професійну пресу, як мінімум — розбиратися в елементарних речах. А запитання звучать найбезглуздіші. Як ось це: "Якщо ви кажете, що в Росії щороку з 200 знятих фільмів тільки 50 ідуть у прокат, то, отже, там своїм місця немає, а нам, українцям, і поготів?"

І мені доводиться пояснювати базові речі. Що це ринок. Що власники кінотеатрів, директори кінотеатрів, програмна служба приходять на кіноринок, дивляться фільми і роблять свій вибір. І вибір цей залежить тільки від якості картини. Тому робіть сильні картини, а не базікайте, що немає грошей, місця... Випускники українських кіношкіл цього не розуміють. Це означає, що вони дезорієнтовані. І, як багато хто з їхніх учителів, готові пояснювати невдачі діями зовнішніх сил.

— Скільки копій очікує "Населений острів"? Ця картина, здається, амбіційна у плані завоювання глядача.

— На сьогодні — 1250 копій у Росії і 150 в Україні. Напевно, в Росії буде більше, але це стане зрозуміло після кіноринку початку грудня. Може, 1300.

Для міжнародної дистрибуції купують зарубіжні компанії, які займаються своїми територіями і приймають там усі рішення. У кожній країні, мабуть, буде своя версія. "Населений острів" в оригіналі складається з двох картин. І, хоча історія міжнародної дистрибуції тільки розпочинається, припускаю, що в Азії — у Китаї, Кореї, Японії, Індії, Туреччині — буде в прокаті в оригінальній версії. А що стосується Європи чи англомовного ринку — це завжди запитання. Там, може, з’явиться якась міжнародна версія, що виникне зі спроби змонтувати один фільм.

Я, до речі, недавно спробував змонтувати два фільми в один — вийшло погано. Не сподобалося. Примітивно і плоско. Ми ж не випадково зробили два фільми. Гадаю, в цій ситуації слід довіритися тим, хто прийматиме остаточні рішення на місці. Ми працюємо з найстарішою голлівудською компанією WMA, яка до нас із пострадянських кінематографістів працювала тільки з Бекмамбетовим. На основі їхніх рекомендацій спільно розробимо стратегію просування. Однак це вже буде по завершенні роботи над другим фільмом. Свідомо не пускали нікого з міжнародних компаній у партнери на стадії виробництва.

— Ви постійно "добирали" бюджет. Стартували з 20 млн. А тепер — близько 40?

— Базовий бюджет три роки тому був 25 млн. Двадцять — виробництво, решта — маркетинг. А нині це близько 39 разом із маркетингом. Позначилося безліч чинників... Коливання курсу збільшило бюджет на 2,5 млн. Плюс постійне зростання цін на виробництво.

Це окреме болюче питання, тому що нинішні ціни як у Росії, так і в Україні — за межами здорового глузду. У Росії ціни на 30% вищі за німецькі. На всі види кінематографічного сервісу! Природно, довелося перераховувати. Нині намагаємося розумно вибудувати маркетингову кампанію. Це сфера, в якій ще можемо щось зробити. З іншого боку, зняти фільм за 30 млн. і заощаджувати на маркетингу — нерозумно.

"Довелося вибудувати два міста і створити постіндустріальний світ із літаючим транспортом"

— Який лейтмотив маркетингової компанії фільму "Населений острів"?

— Я не називав би це лейтмотивом... Є кілька повідомлень для глядачів. Перше: розігруємо важливу для книжки історію, пов’язану зі світом Саракша (місця дії роману). Слово, яке постійно промовляють наші герої, звучить незвично — "масаракш". У перекладі з мови планети Саракш означає "світ навиворіт".

Для фільму це важливо. Тому "1 січня ти побачиш світ навиворіт". І ще одне просте повідомлення: "Населений острів" — фантастичний фільм. З подвійною конотацією. Звісно, не без самоіронії. Принципово не використовуємо таких посилань, як "головний", "перший", "великий". Головне у фільмі не гроші, не бюджет, а потужна історія, соціальна ідея і повноцінний світ.

Взагалі, базова проблема фантастики, про яку каже сам Борис Натанович Стругацький, — переконливість для глядачів. Відсутність "фанери". Те, що довгі роки не виходило ні в радянському, ні в пострадянському кіно.

А жанр же фантастики — один із найпопулярніших у світовому кіно. Візьміть десятку найулюбленіших фільмів глядачів. А кіно ж за природою своєю — інструмент, який керує часом і простором: хочеш — ХVII століття, хочеш — XIV, а хочеш — XXII. Така геніальна машина часу. А якщо до цього додати, що в кінотеатрах, з огляду на атракційність кіно, — переважно молода аудиторія, то стає зрозуміло, чому фантастичні фільми — лідери переваг.

Тільки базові питання до вітчизняної фантастики були пов’язані з непереконливим "фанерним" світом. Усе було схоже на якусь дурість, над якою так дотепно пожартував Георгій Данелія у своєму фільмі "Кін-дза-дза!". Тому, щоб світ Саракша став переконливим, довелося вибудувати два міста, та й узагалі, створити повноцінний постіндустріальний світ із транспортом, який літає і їздить, погонями на вулицях, із людьми впізнаваних соціальних груп.

— Але фантастика Стругацьких ніколи не була "за межею" людського. У ній завжди було більше сучасного — проблем, людини, а жанр — зручна обгортка.

— Ви маєте рацію. Тому основне завдання фільму пов’язане зі спробою адекватної екранізації Стругацьких. Це прозвучить провокаційно, але я переконаний: Стругацьким з екранізаціями не щастило! Є три абсолютних шедеври: "Сталкер" Тарковського, "Дні затемнення" Сокурова й на підході — "Історія арканарської різанини" ("Важко бути богом") Олексія Германа-старшого.

Але ж зрозуміло, що це випадки, коли великі режисери використовують літературну основу лише як стартовий майданчик. І далеко відходять від неї.

Проте книжки Стругацьких важливі для мільйонів. Їх читали, любили й так само читають і люблять сьогодні широкі сегменти аудиторії. Не тільки аудиторія фільмів "Сталкер" і "Дні затемнення". Школярі теж читають. Я досі зустрічаю людей, які кажуть: "…ось в такому ось аспекті", цитуючи "Понеділок починається в суботу". Отож хотілося зробити фільм саме "за Стругацьким". Зрозумілий, емоційний та змістовний. Не дивно, що виробництво вилилося в немислимий бюджет. Хоча якраз і не вважаю, що бюджети — привід для гордощів.

"Наш герой потрапляє на планету з аморальним політрежимом…"

—Для створення сценарію ви залучили українських письменників...

— Віддати сценарій Сергію та Марині Дяченкам, гадаю, добра ідея. Я щасливий, що вона реалізувалася. Сам Борис Натанович не хотів писати. З трьох зрозумілих мені причин. По-перше, він уже не в тій фізичній формі. По-друге, до кіно він завжди ставився не з такою цікавістю, як Аркадій Натанович, який, власне, і був ініціатором усіх кінопроектів, він дружив із Тарковським.

Вони взагалі дуже різні: Борис Натанович — інтроверт, Аркадій — екстраверт, улюбленець жінок. Вони й відпочивати їздили окремо.

Ще одна важлива причина: підозрюю, що "Населений острів" для Стругацьких — не основна книжка. Вони писали її в 1967 році для "Детгиза". Писали, власне кажучи, заради грошей. Але, як сказав Борис Натанович, "овес усе-таки висипався з мішка" — все одно вийшла книжка Стругацьких. Актуальна й талановита.

Отож спочатку я запропонував написати сценарій Едуарду Яковичу Володарському. Чудовій людині, класикові кінодраматургії, який спочатку сказав: "Я не люблю фантастику!". І приніс мені 27 інших сценаріїв.

А коли він написав перший варіант "Острова", стало зрозуміло, що він справді "не любить" фантастики. Не було відчуття іншого світу. А ми прагнули до того, що завжди є в Стругацьких: начебто й земна цивілізація, але водночас — інший світ. Коли я запитав у Бориса Натановича про подружжя Дяченків, він відповів: "Ці погано написати не можуть".

— В який бік Дяченки розвивали сюжет?

— Це дуже бережна історія. Не слід забувати, що в 1967 році, коли було написано книжку, працював механізм моделі, вибудуваної Стругацькими, — світу Полудня, так званої зрілості людства, світу фізично й морально досконалих людей. Такі собі комуністи й комсомольці ХХІІ століття. Ось вони й створили велику теорію виховання, яка змінила людство, усунувши загрозу війн, голоду й тероризму.

І ось герой із такого світу, світу абсолютного морального стандарту, потрапляє на планету з аморальним політрежимом, дуже схожим на той, що існував у 60-ті роки ХХ століття й існує сьогодні.

Ведений вродженим відчуттям справедливості, герой починає втручатися в чужі справи. Головна його мотивація — реакція на кривду. Боюся, для 2008 року надто пафосна, сентиментальна, наївна й непереконлива. Тому ми шукали систему мотивацій головного героя, яка була б пов’язана з дружбою і з коханням. Так надзвичайно пунктирна в романі лінія стосунків героя з дівчиною Радою в нас вилилася в повноцінну історію, що пронизує чотиригодинну картину. Але наш герой не може бути лагідним романтичним створінням. Світ інший. На цій планеті взагалі не жартують. Тому й герой розвивається — він прибуває таким юним досконалим грецьким богом і поступово...

— Стає "звичайною" людиною?

— Так. Це історія внутрішньої зміни героя. Людина, яка має досконалі фізичні дані, теж, виявляється, недосконала.

"Під час зйомок народ втратив по 20—25 кг"

— У такому масштабному виробництві, з такими складними й тривалими зйомками — що було найбільш трудомістким і нестерпним?

— Важко виділити щось конкретне. Ну, уявіть — 222 диких знімальних дні. Почали 14 лютого. Група приїхала в Керч — там холод і бруд. Ще й стартували зйомки з міста мутантів. Його потрібно було будувати, одягати й гримувати масовку. Звісно, напруга колосальна. Цю частину закінчили до кінця березня, і полегшало: потепліло, з’явилося сонце, розпочали зйомки приємніших епізодів.

До початку літа настрій групи був феєричним — найскладніші речі знімалися за виграшки. У нас було фантастичне кіномісто, яке спеціально приїжджали дивитися колеги. Далі — спека 45 градусів. По всьому майданчику стояли душі. Всі ходили роздягнені — і дівчата, і хлопці. А ті, хто страждав від фізичних вад, природно, вирішили собою зайнятися. І на майданчики привезли купу "заліза". Народ втратив по 20—25 кг.

При цьому на майданчику є лідер — Федір Бондарчук. Його обожнюють. І беруть за взірець. І всі ходять голені, татуйовані — таке нове плем’я! А потім люди почали "ламатися". Бо всі вже втомилися. "9 рота" здавалася надзвичайно складною картиною, але це було тільки чотири з половиною місяці. З зупинками. А тут — одинадцять, і після шостого місяця люди стали хворіти...

— У цьому фільмі ви відповідаєте на своє улюблене запитання: хто ж герой нашого часу?

— Нещодавно нас із Федором Бондарчуком запросили в "Российскую газету" — солідне видання, його роблять розумні люди, читають начальники... Ми вирішили піти. І там ставлять запитання: "А чи буде світло в кінці тунелю?" Похмурий Федір відповідає: "Так, у фіналі фільму герой боротиметься з інфляцією..." Всі здивовані! І я починаю викручуватися, пояснювати, що у фіналі першого фільму головному герою докоряють: "Ти ідіот, недоумок! Насувається інфляція, у країні голод..." Наш герой не розуміє реалій, він не герой сьогоднішньої вулиці.

Знаєте, я не думаю, що цей напівбог зі Світу Полудня, який перетворюється на людину, може бути героєм сьогодення. Мені здається, що героями стають люди зі свого соціального середовища. Невпізнавані, непомітні. На яких не звертаєш уваги, доки не побачиш через збільшувальне скло екрану. Наш — принципово інший і дуже гарний. Хоча хто знає...

О льга Клінгенберг, Дзеркало тижня