NiceDay Кіно Інтерв'ю Кшиштоф Зануссі

Кшиштоф Зануссі

kshyshtof_zannusi

"Право на щастя мають усі: і погані, і непогані, не нам судити"

7 квітня у Вінниці стартували IV Дні польського кіно, які потім продовжились у Києві, а незабаром картини зможуть подивитися харків'яни та одесити.

У рамках цьогорічного заходу глядачам запропоновано ретроспективу із шести фільмів Кшиштофа Зануссі ("Константа", "Персона нон ґрата", "Галоп", "Душа співає", "Розпусна привабливість", "Ілюмінація"). Перегляд приурочений до ювілею відомого режисера, якому в липні виповниться сімдесят років.

Можна було б вести мову і про ще один умовний ювілей, адже якраз 50 років тому майбутній майстер зняв свої перші стрічки, ще аматорські. З них ми й почали розмову із Кшиштофом Зануссі.

- Пане Зануссі, до того, як ви поставили свій перший професійний фільм "Смерть провінціала", у вас уже було знято одинадцять аматорських фільмів. Скажіть, чи може любитель вашої творчості з ними познайомитись?

- Не з усіма. Зараз, коли я наближаюся до моєї сімдесятої річниці, їх почали шукати і кілька знайшли. Знаєте, це мої картини, в яких я робив перші кроки. Я сам їх не переглядав уже багато років. Підозрюю, що щось є з мого мислення - не може бути по-іншому. Але я сам не суддя своїм картинам, так що не можу навіть відзначити, в якій мірі вони наближаються до тієї стилістики, яку я потім пробував розвинути.

- А вони якимось чином доступні? Скажімо, в інтернеті?

- Можливо, в інтернеті їх викладуть. Фільми знайшов наш кіномузей, зараз їх реставрують і хочуть показати тоді, коли буде моя річниця. Всіх не розшукали, але знайшли кілька - я вже не пам’ятаю, три чи чотири. Одну стрічку я маю навіть у своєму архіві.

Знаєте, коли я потрапив до кіношколи, вважав це дуже важливим кроком у моєму житті і був з точки зору ремесла вже доволі підготовленим, тому що аматорське кіно достатньо мені допомогло зрозуміти всі елементарні кроки мови кіно. На відміну від моїх дуже освічених колег, які прекрасно розбирались у літературі та інших речах, я розбирався, де поставити камеру, причому знав це прекрасно.

Молодший за мене пан Кесловські, який прийшов із театру, слухав мої розповіді про аматорське кіно і врешті зробив картину "Кіноаматор", яка десь у кінці сімдесятих років перемогла на Московському кінофестивалі. У ній він навіть мене примусив виступити як інструктора кінолюбителів, котрий розповів про цікаву таємницю, яка була тоді в руках кінолюбителів. Зараз усі, в кого є мобільні телефони, знають цю таємницю - вона полягає в тому, що можна закріпити пам’ять, залишити вигляд чогось такого, що зникає. То був великий привілей, рідкість, володіння чимось неймовірним. Я зняв своїх батьків, і розумію, що інакше не знав би, як вони виглядали молодими, а тепер знаю це тільки завдяки тій плівці на три хвилинки. Потім я їх знімав, коли вони були літніми людьми, але то вже було щось інше. І в цьому є якась дивна таємниця - можна закріпити пам’ять...

- У ваших фільмах дуже важливою є тема смерті. Я думаю, ви не випадково у двох своїх картинах повторили один і той самий документальний епізод: у "Структурі кристала" герой розповідає про смерть Чехова, і в "Житті як смертельній хворобі" це ж саме розповідає інший герой. Наскільки для вас важливий саме такий підхід до смерті, як у Чехова, коли він в останні години перед смертю зібрав друзів на вечірку?

- Просто його поведінка в останні хвилини життя описана, а про багатьох ми не знаємо, як вони помирали. А те, що Чехов лікар, тобто людина, яка розуміла, що з нею відбувається, для мене було особливо зворушливим. І те, що це відбувалося за кордоном, і його останні слова, сказані чужою мовою, - все це мені здавалося чимось дуже символічним. Оскільки "Структура кристала" знята понад сорок років тому, то я подумав, що, певно, можна повторити і заново нагадати. Зіграло роль і те, що герой нової картини - лікар, як і Чехов, а в першій картині герої були фізиками, але вони теж знають, як помирав письменник.

- Ви неодноразово звертаєтеся і до теми щастя. У фільмі "Рік спокійного сонця" героїня запитує у ксьондза, чи має людина право на щастя, і він відповідає: має, якщо не кривдить інших. Хотілось би краще зрозуміти ваше бачення щастя. А якщо людина, скажімо, погана - чи має вона право на щастя?

- Право на щастя мають усі: і погані, і непогані, не нам судити. У християнській традиції людина - не суддя, залишимо суд Богу. З іншого боку, я тут бачу протиріччя, бо в житті стільки людей несправедливо страждають, що щастя в простому сенсі не існує. Я не можу бути веселим та безтурботним, якщо бачу, що в інших настільки важка доля. Навіть якщо радію, що мені випала не така доля, це все одно псує мою радість. Так що у щасті треба точно визначитись, бо навіть у різних мовах немає однакового визначення щастя.

Пам’ятаю, колись я був модератором зустрічі в Америці з Андрієм Тарковським, а він не розбирався в інших культурах та інших мовах і ніяк не міг зрозуміти, що слово "счастье" російською і happiness по–англійському — це не те саме. Вони мають різні значення. І якщо ви мене англійською запитаєте, чи я щасливий, то це значить, що чай добрий, що тут тепло - і все. А по–російськи так не спитаєте, та і в жодній європейській мові ви не можете сказати: якщо вам зручно - значить ви щасливі. Щодо щастя треба визначитись, що ми маємо на увазі, адже такого стану безтурботності найлегше досягти за допомогою наркотиків. Але чи назвемо це щастям? Психологічно можна сказати "так", бо людина з усмішкою на устах почуває себе добре. Однак у нашій культурі ми не називаємо це щастям, бо знаємо: все якраз навпаки. Так само алкоголік не є щасливою людиною, бо тільки має вигляд щасливої людини, а насправді він найнещасніший. Як бачите, зі щастям непросто...

- Яким вам бачиться українське кіно? Які з важливих досягнень нашого кінематографа виявилися для вас цікавими у ваших власних пошуках?

- Ще під час мого навчання у кіношколі я підготував і опублікував статтю про Довженка, досить добре знав його роботи. Останні його картини були доволі ганебними, бо то сталінські стрічки, зроблені в сорокові роки. Але Довженко двадцятих років був цікавим.

А потім ми довго навіть не знали, які картини українські, тому що Радянський Союз експортував усі фільми в російському дубляжі. І що українці робили українською мовою - ми в кіно взагалі ніколи не чули. Тільки потім з’явилися такі видатні режисери, як Іллєнко, Параджанов.

Зараз я дивлюся на Балаяна, на Криштофовича... Це цікаві автори, але вони дуже часто працюють у Москві, знімають російською мовою, тому я не зовсім розумію, якій культурі вони належать. Бо не тільки мова, а мислення визначає найважливіше: який менталітет, який смак, яка чутливість. Завжди запитую моїх українських студентів: яким буде ваш герой і чим він відрізнятиметься від поляка, чим - від чеха, чим - від росіянина, чим - від білоруса. І якщо буде відмінність - отже, це ваш герой, якщо різниці не буде - значить, це загальний герой.

Україна Молода


 

Кінорецензії

slumdog_millionaire Мільйонер з трущоб
Атос, Портос і ...? В Індії це питання на 20 мільйонів рупій
underworld_3 Інший світ: Повстання ліканів
Back in Середньовіччя: Замість пістолетів – мечі та арбалети
den_koly_zemlya_zupynylasya День, коли земля зупинилась
Ми думали, що Земля належить нам. Ми помилялись

Кінопрокат США

1.

Ніч у музеї 2 NEW!!!
Night at the Museum 2

$53,500,000

2.

Термінатор: нехай прийде спаситель NEW!!!
Terminator Salvation

$43,010,000

3.

Стар трек
Star Trek

$21,951,000

4.

Ангели і демони
Angels & Demons

$21,400,000

5.

Дуже танцювальне кіно NEW!!!
Dance Flick

$11,113,000

6.

Люди – Х. Росомаха
X-Men Origins: Wolverine

$7,800,000

7.

Привиди колишніх подружок
Ghosts of Girlfriends Past

$3,720,000

8.

Одержимість
Obsessed

$2,000,000

9.

Монстри проти прибульців
Monsters Vs. Aliens

$1,345,000

10.

Татові знову 17
17 Again

$1,005,000

>>детальніше: 22.05-24.05





ремонт автостекол легковых автомобилей