Мене завжди інтригували історії про жінок
Подібно як і до попереднього фільму, "Дівчина на мільйон доларів", у своїй новій роботі "Підміна" Клінт Іствуд показав боротьбу жінки у світі, де домінують чоловіки. В основі стрічки реальна житєва історія Крістіни Коллінс (Christine Collins), чий син зник у 1928 році і якого потім нібито повернули. Але, за словами Крістіни, це вже не був її син. Лос-анджелеський департамент поліції не реагував на постійні прохання жінки продовжити пошуки і, щоб позбутись надокучань, запроторив її до психдиспансеру.
- В інтерв'ю відомий режисер розповів про зйомки фільму із Анджеліною Джолі у головній ролі, про повернення до акторської роботи, а також про політику і корупцію.
- Коли ви вперше дізнались про історію, що переросла у сюжет фільму і чому ви захотіли перенести її на екрани?
- Я практично нічого не знав про цю історію, а зважаючи, що це далеко не пересічна подія, був здивований зі своєї непоінформованості. За всю історію Лос-Анджелес бачив багато різних дивовижних ситуацій, але ця, справді, особлива. Я нічого не чув про неї, доки не прочитав сценарій. Його автор, Майкл Страчинскі, дуже цікаво підійшов до справи – він представив сюжет не як історію злочину, а як історію жінки.
- А як вам працювалось з молодими акторами, що грають у стрічці?
- Це і є однією з причин, чому у літніх роках ще займаюсь кінематографом. Я стою за камерою і дозволяю молодим людям викластись, показати себе. Отримую величезне задоволення, коли спостерігаю, як зростають таланти, люблю працювати з людьми, що добиваються успіхів. Я дивуюсь, на скільки хорошими є деякі з них як на такий молодий вік.
- А самі ви ще плануєте зніматись?
- Я думав про це, спостерігаючи за цими молодими акторами. Після того, як я завершив "Підміну" цього року, зняв іще один фільм, у якому зіграв сам – навіть попри те, що казав ніколи більше не повернусь до цього заняття. Здається, кілька років тому казав: "Не думаю, що коли-небудь буду грати, я залишусь позаду камери". Але потім з'явилась "Дівчина на мільйон доларів", і мені сподобалась та роль. Я сказав: "Візьму її, тому що я створений для цієї ролі". А потім зробив іще одну стрічку, Gran Torino, зйомки щойно завершені, вона вже на завершальному етапі.
- У "Підміні" ви відобразили тогочасну мовну стилістику, манеру спілкування...
- Я народився у 1930-му, зростав у 30-их, тому тодішня мова все ще живе у моїй пам'яті. Пам'ятаю своїх батьків – вони були дуже молодими, коли мене виховували.
- Деякі частини фільму, схоже, будуть мати відчутний резонанс і сьогодні, незважаючи на те, що в них йдеться про минулі події. Як слід глядачам проводити паралелі між минулим і теперішнім, особливо, якщо справа стосується корупції?
- Існує чіткий зв'язок між корупцією тоді і зараз. А також позиція поліції, яка думає, що не може помилятись – таке ми бачимо і сьогодні дуже часто.
- А як вам співпраця з Анджеліною Джолі?
- Дуже добре. Перед роботою над фільмом майже не знав Анджеліни. Ми зустрічались декілька разів. Я сприймав її як цікаву, добру акторку, але за неї розписувались таблоїди. Знаю, що на обкладинки газет потрапляє багато осіб не обов'язково талановитих. У випадку Анджеліни все інакше. Вона справді здібна.
- Ви відомий республіканець, якою є ваша участь у цьогорічних виборах?
- Я не дуже активний у політиці. Так, я у Республіканській партії з 1951 року, вступив у неї молодим 21-річним армійцем. Хотів голосувати за Дуайта Ейзенхауера. Але моя партія, як і Демократична, радикально змінилась після 50-их років. Я схиляюсь до більш свободолюбивої точки зору. Але Лібертарійська партія ніколи не буде діяти. Просто лишіть у спокої людей, не потрібно усе регулювати – такі думки знаходили в мені відголос як в людини, що вийшла з 30-их і спостерігала за боротьбою своїх батьків із депресією. Політики зараз обіцяють все що завгодно, адже це єдиний спосіб бути обраним. Як у шоу Опри: ми дамо тобі все, якщо ти підеш і проголосуєш. У моєму розумінні це викривлена політика.
- У цьому фільмі, як і в "Дівчині на мільйон доларів", ви зосереджуєте увагу на головній героїні – жінці, що протистоїть чоловічому світу. Така переміна у вашій пізній кар'єрі є свідомою?
- Я просто став більш жіночним. [сміється] Ні, мене завжди інтригували історії про жінок. У ранні роки я зробив багато бойовиків, але завжди цим цікавився. Пам'ятаю роботу над "Мостами округа Медісон" декілька років тому – історія була написана із чоловічої точки зору. А тут сценарист подав історію зі сторони жінки. Я думаю, представницям кращої половини людства потрібно долати значно більше, ніж чоловікам, їхня боротьба і призводить до таких драматичних ситуацій.
