"Завжди мріяв знімати масштабні постановочні картини"
Знаменитий польський кінорежисер Єжи Гоффман ("Батько", "Пан Володийовський", "Потоп", "До останньої краплі крові", "Знахар", "Вогнем і мечем", "Коли сонце було богом") їздить цими днями Україною, презентуючи свій новий документальний фільм "Україна. Становлення нації", на створення якого його надихнула книга екс-президента України Леоніда Кучми "Україна - не Росія". Стрічку, що складається із чотирьох частин ("Від Русі до України", "Україна або Малоросія?", "Навіки разом" і "Незалежність"), уже побачили у Львові, Донецьку, Одесі та Житомирі. На всіх цих показах Єжи Гоффман був присутній особисто.
У грудні документальну картину показуватимуть у Канаді та США. Та Єжи Гоффман наполягає, щоб перший повноцінний прокат фільму "Україна. Становлення нації" відбувся в Україні. Із цим виникли проблеми... "Якщо до кінця року не буде рішення на рівні держави про український прокат моєї картини, доведеться йти комерційними шляхами, а цього не хотілося б робити, – обурюється польський режисер. – Адже цей фільм – історія нації, а не звичайна розважальна стрічка".
- Ми вже декілька місяців чекаємо рішення влади, – каже Єжи Гоффман. – Хотіли, щоб фільм став власністю Міністерств культури та освіти. Щоб він потрапив у школи, вузи, армії, спортивні організації – туди, де є молоді люди, адже в "Україні..." я звертаюся, у першу чергу, саме до молоді. За нею – майбутнє нації і країни.
- В Україні ваш фільм показують на російській мові, без субтитрів...
- Мова стає рідною лише у другому чи третьому поколінні. Гадаю, на українську цю стрічку перекладуть років через п’ятнадцять.
- Чому ви перейшли від художніх фільмів до документально-історичних?
- Дуже люблю історію. Якби не став режисером, був би істориком. Я мріяв знімати масштабні постановочні картини. А для того, щоб завоювати довіру й мати змогу отримувати кошти на такі постановки, спершу потрібно було знімати інше кіно. Якби свого часу цензура не відкинула нам п’ять-шість сценаріїв, вважаючи, що насміхаємося над соціалістичною системою, зняли б з Едвардом Скужевським не одну комедію. А так – переключилися на роботу над польським вестерном, чи то пак "істерном". Потім ми розійшлися: я повинен був довести, що можемо знімати й окремо, а не лише у парі. І я зняв фільм "Батько" – про дітей високопосадовців. Тільки після цього у мене з’явилася можливість взятися за "Пана Володийовського". Цей фільм мав успіх – і мені дозволили зняти "Потоп". Після цієї картини мене визнали як режисера.
- Чому історія захоплює вас більше, ніж сучасність?
- Фільмами про сучасність повинні займатися молоді люди. Вони горять, у них більше пристрасті, енергії. Вони ближчі до того, що відбувається зараз, до проблем сьогодення. А я вже пенсіонер – одинадцять років. Та не за станом душі, а з огляду на роботу. Однак мене не цікавить доля пенсіонерів, часто дуже сумна доля... Знімаю те, що люблю знімати. Можу дозволити собі це, адже глядач ходить на мої фільми. А це дозволяє мені бути незалежним від держави, від лівих, правих, середніх, більш чи менш червоних, помаранчевих або синіх. Я – Єжи Гоффман, який є незалежним.
- Як оцінюєте стан сучасного українського кінематографа?
- Ще років із п’ять тому і в нас, у Польщі, нові фільми можна було на пальцях перерахувати. А цього року на фестивалі у Гдині презентували 36 повнометражних художніх картин! А знято було ще більше, якщо додати ще й телевізійне кіно.
А тим часом...
Презентуючи фільм "Україна. Становлення нації" в Одесі, Єжи Гоффман заявив, що українські владні структури (перш за все Державний департамент інтелектуальної власності і Міністерство культури і туризму) порушують його авторські права, надаючи можливість різним телекомпаніям демонструвати кінофільми "Вогнем і мечем", "Знахар" та інші без оплати авторської винагороди. "У нашої творчої групи виникло враження, - каже режисер, - що тут вважають: якщо Україна одного разу купила кінофільм у прокат, то власником стрічки на її території вважається держава. Це обурливо. Ми таке зустрічаємо лише на пострадянському просторі". Гоффман зауважує, що пройшов в Україні всі судові інстанції - аж до Верховного суду. Проте відстояти свої права йому не вдається.
