Стаханівці Забужко, Жадан, Кокотюха, Курков, Роздобудько і Денисенко
Кажуть, кожна людина здатна написати хоча б одну книгу – про власне життя. А письменники? Скільки книг можуть написати вони? Скільки часу можуть провести за рукописом, не відриваючись від нього? Хоча... Література – така творчість, мірилом для якої, мабуть-таки, є не кількість, а якість написаного. Та і в цій – словесній царині – не без винятків. Про літературні рекорди кореспондент "ВЗ" розпитувала найвідоміших українських авторів.
Оксана ЗАБУЖКО
Якщо говорити про рекорди написання у годинах, то наскільки засиджувалася без перерви за текстом, не пам’ятаю. Час у таких випадках "вимикається". Пам’ятаю інше: мала 21 рік, і це було моє перше оповідання - "Шукаючи собору". Вісім сторінок одним духом, невідривно, від першої, як звук камертона, фрази ("Десь тут має бути собор, сказала вона собі") - до фінальної крапки. І це без усякого попереднього намислу, за раптовим імпульсом, так, ніби зненацька без попередження відкрили кран - і полився текст, тільки встигай записувати. І, що найдивніше, - ніякого редагування потім не знадобилося! Саме "Шукаючи собору" вважаю початком стилістично вже цілком "моєї" прози, так що навіть згодилася на публікацію його в недавно виданій у Чехії антології українського оповідання. Такий-от у мене був "прорив голосу", він же й "рекорд продуктивності".
А відтоді більше трьох путящих сторінок "за раз" мені ніколи не вдавалося написати. Зате маю протилежні "рекорди" - застрягання на одному "зачарованому місці", яке "заклинює": переписуєш, а назавтра викреслюєш, переписуєш - і викреслюєш, бо чуєш, що "не те", і це "не те" не пускає тебе далі, аж поки не "проб’є". Тут "рекорд" - 10 днів боротьби з однією сторінкою (в "Казці про калинову сопілку"). У цьому куди більше містики, ніж у будь-якому юнацькому інсайті, бо тільки коли отак "борешся" з твором, відчуваєш, що він є живою істотою, як кінь під вершником, і ти залежиш від нього так само, як і він від тебе.
Сергій ЖАДАН
Якщо говорити про рекорди, то у мене подібний випадок пов’язаний не з віршами чи прозою, а з написанням дисертації. Я тягнув до останнього моменту, а коли залишився десь місяць до здачі готового рукопису, зрозумів, що далі зволікати не можна: сів - і за місяць усе написав. Якість була відповідною. Тому краще таких рекордів не ставити... А щодо творчості: ми з Вірляною Ткач робили виставу у театрі "Ля Мама". Я прилетів на декілька тижнів, і за цей час потрібно було зробити текст. Я зробив. Щоправда, цей текст українською ніколи не друкувався, і в мене, здається, навіть його файли не збереглись...
Андрій КОКОТЮХА
Як автор уже 27 книжок (13 художніх і 14 документальних) я й без того вважаю себе рекордсменом серед українських письменників. А додайте 12 книжечок, написаних для видавництва "Грані-Т" за минулий рік: виходить по книжці на місяць. Щоправда, там по 78 сторінок, а таке пишеться за три-чотири дні, тому ці 12 книжечок сприймаю як одну велику. Отже, у мене цілих 28 книжок, або 27+12=39. Для людини, якій 38 років, це може бути рекордом. Крім того, я - вісім разів лауреат конкурсу "Коронація слова". Причому у 2006 році став лауреатом одразу І і ІІ премій, вигравши конкурс сам у себе...
Є й інші "рекорди". У 2005-му у мене кожні два місяці виходило по товстій книзі. Так за той рік я написав і видав шість книжок. Нову книгу "Удар Скорпіона", яка вийшла 1 січня 2009 року, я відредагував для видавництва "Клуб сімейного дозвілля" за... вісім годин. А обсяг цієї книги - 350 сторінок. Виходить: 43 сторінки за годину. За чотири дні я пишу сценарій повнометражного фільму. Правда, потім по півроку доводиться переробляти, та кістяк, написаний за чотири дні, все одно беру за основу. Рекорд? Не знаю... Інтелектуали можуть думати, що від цього страждає якість чи, навіть, що такі темпи роблять якість неможливою. Відповідно – що література такими темпами не пишеться, тільки макулатура збирається. Не знаю, що на це відповісти.
Андрій КУРКОВ
Коли мені було років двадцять п’ять, влаштовував сам із собою "соцзмагання", намагаючись кожного дня написати більше, ніж "вчора". Одного дня дійшов до 19 сторінок... На цьому й зупинився. Писав тоді "Бікфордів світ". Напивався кави, з кавою наїдався шоколаду і навіть не думав, що колись цей роман надрукують. А у 1993 році я сам на взяті в борг гроші його й видав уперше. І сам мав продавати - розсилав по всій Україні і власноруч продавав перехожим на Андріївському узвозі у Києві... Там мій рекорд з продажу за день становив 19 примірників роману!
Ірен РОЗДОБУДЬКО
Я сама - ходячий рекорд, аби мене лише за це не "побили": з 2005 року маю 14 виданих книжок (не враховуючи перевидань і перекладів). А за минулий рік - чотири зняті фільми і ще три сценарії, які в роботі у режисерів. Але роблю це не навмисно - так виходить. Я ж узагалі - страшна "розгільдяйка", лінива. Ніяких рекордів не ставлю. За одним присідом нічого не пишу, бо мені нудно сидіти чи встановлювати собі терміни написання. Рекорд може бути хіба що в тому, що я зовсім не пам’ятаю, коли пишу. Мені здається, що я весь час десь безтямно бігаю і ще нічого не зробила... Так що усі рекорди - попереду!
Лариса ДЕНИСЕНКО
Можливо, в Україні є письменники, які пишуть годину після сніданку, а потім годину до вечері, півгодини після кави... Але це точно не я. У мене писання - наче екстремальний вид спорту: намагаюся "вписати" писання в часові проміжки, що залишаються від робіт, родини, спілкування та відпочинку. Поки що ця схема працює. Це як в анекдоті про іспити у школі міліції, коли майбутніх правоохоронців просили вписати геометричні фігури до належних контурів, і результат був таким: двоє впоралися з завданням правильно, а всі решта – надзвичайно винахідливі та сильні люди, бо вписали все.
Мабуть, найбільш швидко я писала свій перший роман "Забавки з плоті та крові". Писала його, перебуваючи у Верховній Раді і виконуючи багато професійних функцій. Закінчила за два тижні. Але то був такий стан, коли ти просто не можеш зупинитися, і ніщо тебе не може відволікти. Рада, що відчула це, і зараз продовжую відчувати.
За інформацією: Високий Замок
