Микола Босак

bosak_gogol

"Життя Миколи Васильовича Гоголя огорнуте таємницями"

"Остання загадка Гоголя" – так називається нова книжка українського письменника Миколи Босака, яка вийшла у видавництві "Пульсари". Автор – прозаїк, драматург, член Національної спілки письменників України. Його твір – своєрідна епістолярна гра на тему Миколи Васильовича. Адже саме Гоголь став змістом життя для Миколи Босака. Він об’їздив чи не всі гоголівські місця в Україні. Занурювався в гоголівські архіви, які були доступні на батьківщині генія. Босак – у хорошому сенсі – "фанат Гоголя". Йому властива своєрідна одержимість автором "Диканьки" та "Мертвих душ".

"Загадки Гоголя" – як відомо, одна з найпопулярніших тем і в науковому світі, і в белетристиці. Сотні праць присвячено цим загадкам: есе, монографії, дисертації. Навколо Гоголя постійно схрещуються списи і народжуються найрізноманітніші версії… Від скандальних публікацій професора Каліфорнійського університету Саймона Карлинського, який пише про Гоголя як про збоченця, до відомого есе Володимира Набокова, що натякає на "українофобство" генія. Скільки дослідників – стільки й думок. Наша ж розмова з Миколою Босаком не передбачала "ювілейної ритуальності" у гоголівській темі. Не претендує думка автора й на академічну вичерпність. Це просто суб’єктивні версії дослідника, шанувальника, літератора, для якого Гоголь – трохи більше, ніж письменник.

– Миколо Володимировичу, можете згадати, коли Гоголь уперше взяв вас у полон, щоб уже ніколи не відпустити?

– Це захоплення в мене, уявіть, не з дитинства. Адже обсяг шкільної програми – лише "Тарас Бульба", "Ніч перед Різдвом", "Ревізор", "Мертві душі"… Я народився на Полтавщині, звідки родом і Гоголь. Рідна стихія, традиції, звичаї, пісні оточували мене (як і Гоголя) змалку. А коли був розподіл випускників факультету журналістики, я вибрав гоголівську Диканьку. І вже там почав вивчати Гоголя.

Саме там зустрів людей, які по-справжньому цікавилися письменником. Наприклад, краєзнавець Іван Кодак показав мені те "закляте місце", з якого "черпав" Гоголь свої сюжети. Виявляється, коли батько Гоголя приїздив до поміщика Кочубея в Диканьку, то Гоголь цурався кочубеєвської пишноти, а йшов прямо до козаків. Вони називали його "молодий панич Яновського" (бо ж батько був Яновським). Є переказ, із кого саме писав у Диканьці Гоголь і свого Пузатого Пацюка. Адже там досі є рід Пащенків. Саме з їхнього прапрародича Гоголь і творив цей образ.

До наших часів збереглася і Троїцька церква, що в радянські часи служила складом. Це храм оригінальної архітектури. По інший бік ставка стояла інша церква – для селян. І саме в ній, можливо, гоголівський коваль Вакула намалював свого чорта. (Раніше в ній, до речі, теж був колгоспний склад.)

Село ж Гоголеве розташоване у Шишацькому районі. Одна місцева жителька дуже цікавилася Гоголем, вивчала, куди, хто й що розтягнув із садиби Гоголів. Потім вона запросила до себе в гості відому московську журналістку Галину Сорокіну. Так зрушилося з мертвого місця будівництво садиби Гоголів. Тішить, що садиба відбудована.

– Життя письменника наповнене багатьма містичними подіями. Яка з його "загадок", на ваш погляд, ще потребує розгадки?

– Справді, життя Миколи Васильовича огорнуте таємницями. Досі одна з найцікавіших загадок Гоголя – історія його народження. Коли в його матері Марії Іванівни народжу­валися мертві діти, їй порадили ходити до церкви святого Миколая. Адже святий Миколай – покровитель дітей і жінок. Найближчою до садиби була Миколаївська церква. І ось Марія Іванівна вагітною їздила в ту церкву. Молилася Миколі Чудотворцю. І коли народився хлопчик, його назвали на честь святого Миколая.

Всі знають, що Гоголь народився у Великих Сорочинцях. І на всю округу у Великих Сорочинцях був один лікар, з яким дружив батько майбутнього письменника. Саме до нього й повезли Марію Іванівну, аби була під наглядом в останні дні вагітності.

А коли їхали (була весна), річка розлилася… Переїхати її вбрід можна було за Шишаками, в селі Баранівка. І нібито Марія Іванівна злякалась. І в неї почалися пологи прямо на возі… І начебто її так і не встигли довезти до лікаря. Але ж є запис у метричній книзі: письменник народився у Великих Сорочинцях. Як же насправді було – вже ніхто не скаже.

Це красива легенда, яку я почув. Узагалі, є ще багато цікавих фактів, рідкісних документів і фотографій, пов’язаних із Гоголем. Ще не всі таємниці розкрито.

– Так, не всі… Дослідники час від часу повертаються до теми смерті Гоголя. Невже справді така містика навколо цього?

– Так, є таємниця його народження, а є й таємниця смерті.

Ще молодим Гоголь почав… писати заповіти: як і де його треба поховати. Власне, смерті він не боявся, але це не означає, що був готовий до неї. Все життя мав проблеми зі здоров’ям. І тут знову загадка… Давня сенсація – коли його відкопали, побачили, що покійник перевернутий. Інші кажуть, що навіть голови не було…

Ще одна із загадок – від чого саме помер? За життя яких тільки хвороб йому не приписували лікарі. Вони його просто замучили! Все життя письменник страждав на кишкові розлади. Адже він – мандрівник, який ніколи не харчувався дома, а тільки в трактирах.

Були й нервові розлади. Наприклад, Белінський узагалі написав, що Гоголь несповна розуму. Вважаю, що Бєлінський отруїв письменника словом. Він його знищив своєю критичною статтею. І Гоголь уже не міг оговтатися.

Ще одна загадка – Гоголь і жінки…

– У своїй книжці ви публікуєте стилізовані вами листи Гоголя до Жінки. Але деякі дослідники переконані, що Микола Васильович остерігався прекрасної половини.

– Так, справді, дружини в Гоголя не водилося. Але певний досвід був.

Під час навчання у Ніжинській гімназії юнаки жили в солдатських казармах. У місто вони не виходили. До того ж на перших курсах Гоголь був досить замкнутим, відлюдькуватим, затурканим, периферійним хлопцем із комплексом неповноцінності. Не відзначався особливим здоров’ям, хворів на золотуху. З нього насміхалися.

Вже потім освоїв науки, досягнув рівня свого оточення з великих поміщицьких родин. Отож є версія, що коли одного разу юнаки приїхали у Петербург, то вирішили піти в дім розпусти. Серед них був і Гоголь. І буцімто "йому не сподобалося". На тому "сексуальна освіта" юнака нібито й скінчилася.

А ось платонічну любов він переживав – і не один раз. Коли Гоголь жив у Петербурзі, він був дуже бідним чиновником – служив писарем і мешкав на околиці міста. При цьому доводилося утримувати себе, слугу. Доводилося купувати дорогі дрова, бо Петербург – дуже холодне місто. Гоголь же все життя був мерзлякуватий. Неодноразово писав друзям, що любить Петербург, а ось його погоду – ні.

Отож саме тоді він і почав підробляти домашнім учителем у сім’ї вельмож Балабіних. Його вихованка Марія була молодша від нього. І він переймався уроками, особливо трактуванням Біблії. З цією дівчиною в нього було глибоке порозуміння, яке потім переросло в кохання. Юнак плекав намір одружитися. Але "розвідка" виявила, що там йому нічого не світить. Це була дуже багата й вельможна родина, а за батьком Миколи Гоголя, хоча й дворянином, числилася тільки тисяча десятин землі та 300– 400 кріпаків. Таких у Полтавській губернії було багато.

З Марією вони так і не поєдналися. Але вона не вийшла заміж, доки Гоголь не помер… Саме Марія стала ініціатором встановлення меморіальної дошки Гоголю у Римі. Це щось означає…


– Далі – Олександра Россет…

– Так, це жінка, яка дружила з Пушкіним, Жуковським. І в це коло увійшов із часом Гоголь. У Олександру був закоханий весь Петербург. Це була вихована красуня, що здобула освіту в Інституті благородних дівиць, а потім стала фрейліною при царському дворі. По батьковій лінії Смирнова-Россет – француженка, родичка кардинала Рішельє. І герб Россетів у Версалі був представлений як королівський. А по материній лінії її бабуся була родичкою царя Грузії Георга XIII. Її родина мала маєтки в Миколаївській області. І коли їй сказали, що Гоголь теж із Малоросії, леді почала звертати на нього увагу. Казала, що ми, мовляв, земляки.

Вже потім, коли вона приїхала до Риму, він став для неї гідом.

Коли вони під час сильної грози сиділи в кімнаті, а вітер відчинив вікно, то Микола Васильович кинувся його зачиняти, а вона сказала: "Признайтесь, Николай Васильевич, а вы в меня влюблены…" Проте він різко зачинив вікно, почервонів і вийшов…

Так, кохати – кохав, але взаємності очікувати не міг. Проте вони стали друзями на все життя.

У моїй книжці є лист до неї, який займає 15 сторінок! Олександра Россет вийшла заміж за Смирнова, проте навіть Пушкін їй докоряв: "Зачем вы вышли за этого солдафона?" – "Я вышла за шесть тысяч крепостных…" – відповідала. Вона мусила це зробити, щоб якось залагодити нестатки своєї родини. Чоловік-вояка повсюди возив її з собою. Жінка була ізольована від суспільства. Рятувало Олександру Россет тільки те, що вона могла їздити до Європи і там зустрічатися з Гоголем. Їхні звертання одне до одного в листах – "Друг мой любезнейший, прекраснейший, неповторимый…"

Потому один із реальних шансів одружитися виник у Гоголя тоді, коли він зійшовся з родиною Вієльгорських у Римі. Глава сімейства славився як відомий меценат, що допомагав письменникам і артистам. У нього була велика сім’я – три доньки, два сини. Молодший син – Йосип-прекрасний – хворів на сухоти. На останній стадії хвороби він приїхав до Рима. І Гоголь проводив біля нього весь свій час. Йосип помер на руках у Гоголя. А коли його мати – Луїза Карлівна – рушила до Рима, то Гоголь виїхав їй назустріч і втішав усю дорогу.

Після того трагічного випадку відбулося глибше знайомство письменника з сім’єю. Найменша донька Вієльгорських – Анна – виросла за кордоном, навіть російську мову знала погано. А Гоголь почав на неї впливати. Вони спілкувалися на теми мистецтва й віри. Потім… він закохався. Навіть хотів свататися. Але друзі попередили, що йому сподіватися ні на що.

Вони чимось були схожі. Він – не дуже красивий. І в її зовнішності вирізнявся саме ніс. Навіть рідні називали її "нозі". Він не соромився написати дівчині в листі: "Не танцюйте сучасні танці, ви ж знаєте, що там треба пригати, а ви – некрасива". Після такого вона на декілька місяців замовкала. А потім чомусь прощала йому абсолютно все…

Жінки справді любили Гоголя. По-різному любили. Він був досить чуттєвий, розумів слабку стать.

– Але ж жінками "таємниці Гоголя" не обмежуються. Є ще й "Мертві душі" – другий том, доля якого так хвилює всіх прихильників письменника.

– Хвилює, тому що багато хто запитує себе: а чи був узагалі написаний другий том? Усім друзям Гоголь казав, що працює над текстом. Дуже скрупульозно готувався до роботи. Вивчав грецьку мову, життя поміщиків, економіку та багато іншого. Деякі фрагменти "другого тому" – відомі… Але якщо в першому томі він показав, "яка є Росія", то в другому хотів показати, "якою вона повинна бути".

Втім, публікація засвідчила: суспільство ще не готове до сприйняття таких думок.

Отже, маємо ще одну таємницю – спалив він свій рукопис чи?..

Є версія, що Гоголь товаришував у Москві зі священиком Матвієм. Із ним дружила вся російська еліта. І Гоголь нібито дав йому прочитати свій другий том. І ось отець Матвій сказав: "Ви цього не публікуйте, бо вам буде ще гірше, ніж після "Вибраних місць із листування з друзями". Після цього, знову ж таки – "нібито", – Гоголь і спалив рукопис. Може, це й правда?

У Гоголя, до речі, була п’єса на тему козаччини, яку він вирішив прочитати Жуковському. Але час вибрав невдалий – пополудні… А Жуковський любив добре пообідати, а потім подрімати. І Жуковський заснув. Коли ж Гоголь побачив таку реакцію – розлютився: "Так от как вы оценили!" Взяв і кинув п’єсу в камін.

– Все-таки уточніть свою версію стосовно долі другого тому "Мертвих душ"…

– Вона така… Гоголь того другого тому не спалив. Він просто його не дописав! Ну, а якщо твір усе-таки був написаний, то я не виключаю, що Гоголь… закопав рукопис у своєму ж селі – в одній з могил.

– Справді, якась суто гоголівська містика, що йде від його ж "Страшної помсти" або "Вія"…

– Це не жарти. Відомий дослідник Ігор Золотуський, скільки й знаю, озвучує саме таку версію, яка, до речі, давно гуляє батьківщиною Гоголя. 1851 року у Василівці Гоголь найняв сільських чоловіків, і вони насипали йому за плату в кінці саду великий курган. А ще розповідають, що вночі приїздила тройка, і там щось закопали.

Пригадуєте, ще в радянські часи мусувалася тема про "скарби Гоголя"? Нібито письменник їх закопав, і була навіть спроба знайти ті скарби.

Але в Гоголя не було коштовностей. Він перед смертю заборгував 11 тис. рублів професору Погодіну. Коли про цей борг дізналася Смирнова-Россет, то написала йому: "Вы не должны были просить лишь бы у кого, вы должны были обратиться ко мне, а я попрошу у того, кому должна вся Россия". Адже казали, що свого часу вона була коханкою царя. А Гоголь, коли жив у Римі, інколи не мав за що купити їсти. Адже книжки виходили нерегулярно. А коли й виходили, то за гонорар він просто "гасив" свої борги. Тому, можливо, й закопав свій другий том, щоб потім повернутися до нього. Адже письменник був таким фантазером…

– Одна з його "фантазій" – "Ревізор", колись підказаний Пушкіним?

– Ще під час навчання в Ніжині Гоголь грав жіночі ролі в самодіяльному театрі. Це стало його стихією. Тому, знаючи певні театральні закони, він так добре й написав "Ревізора". Розповідають навіть, що коли вони з друзями під час навчання в Ніжині їздили до Петербурга, то посилали одного з товаришів попереду себе… А той, приїхавши в корчму, казав, що з Петербурга їде дуже відомий чиновник. І коли Гоголь із Данилевським теж доїжджали, то зустріч у трактирі була відповідна.

"Ревізора", як відомо, він написав майже за місяць.
Але потім усе життя шліфував. Дуже велике значення в його житті мала постановка "Ревізора". Дозвіл на це був від самого царя. Проте коли государ пішов на виставу – то зрозумів, що "дав маху", адже там бичували саме той устрій, над яким він стояв як самодер­жець. І після вистави цар сказав: "Всем досталось, но больше всех – мне".

Може, й добре, що Гоголь поїхав із Росії, бо багатьом письменникам було тоді непереливки. Наймоднішою карою вважалася висилка з Петербурга.

– Миколо Володимировичу, можливо, вам відомі якісь особливі сюжети, що пов’язують Гоголя з Києвом?

– Саме приїзд Гоголя до Києва менш за все досліджений. Відомо, що він хотів викладати історію в Київському університеті. За цю кафедру навіть точилася боротьба в Петербурзі. В одному з листів Гоголь пише Максимовичу: "Скорей! Скорей! Киев, он наш, он не ихний!"

– Пророчі слова – і сьогодні вони були б дуже актуальними…

– Погоджуюся з вами… Саме тоді Гоголь захопився вивченням історії козаччини. І вважав, що Київ – це столиця Русі, а не Росії.

З таким настроєм він і їхав до нас. Але високопоставлені особи призначили в університет "своїх" протеже, і Микола Васильович не отримав кафедри.

– Чи не вважаєте, що напередодні ювілею Гоголя письменника знову почнуть ділити між Україною та Росією? Чи справедливий взагалі такий поділ?

– Недоречно про таке навіть говорити. Є листи Гоголя: "Я не знаю, кто я больше – хохол или русский?" Може, від цього й треба відштовхуватися? За традиціями, за звичками, за ментальністю він був українцем. І ніколи не був "своїм" для корінних росіян. Його твори правили і Плетньов, і Погодін. Навіть у друкарні "доопрацьовували" його стиль. Гоголь цікавився також історією нашої держави – як землі, як планети, що простяглася від Трипілля аж до Русі, до козаччини.

Гоголь був особливий у всьому. Коли Смирнова-Россет називала його "хохлом", письменник не ображався. А коли в Москві його запросив у гості генерал Капніст і сказав: "Знайомтеся, це мій земляк-хохол…" – Гоголь, не промовивши ні слова, надів шинель, поїхав – і більше його там не бачили. Це письменника дуже принизило.

Втім, своєму покровителю Василію Жуковському він усе-таки дозволяв називати себе "гогольок-хохолок".

– Не вважаєте, що напередодні ювілею ця тема знову вийде на перший план?

– На жаль… Особливо про це говоритимуть ті, хто найменше знає Гоголя, хто взагалі не пройнявся його духом і творчістю. А Гоголь – це житель планети. Він був віруючою людиною. Він не фальшивив, коли говорив, що досконало знає Закон Божий.

Микола Васильович любив притчі, які переказував усім навіть у листах. Наприклад, про "неплідну смоківницю". А притча "про сіяча" стала найулюбленішою, особливо коли він поїхав до Гробу Господнього. Ця мандрівка для нього була нав’язливою ідеєю. Десь за два роки до поїздки він уже всім писав, що "мрію, збираюсь". І 1848 року нарешті вибрався. Потім у листах описував, як лежав пластом на кораблі, бо була страшенна хитавиця, а з Бейрута, куди приїхав, до самого Гробу треба було тиждень у неймовірну спеку добиратися на віслюках. Він зрозумів смисл притчі про сіяча, коли бачив розпечене каміння, в якому сіяч мусив виростити зерно.

І ще одна загадка: так, він побував біля Гробу… Але що там сталося, а чого не сталося? Напевне, він щось зрозумів, збагнув. Бо лише деяким людям у листах написав: "Я знаю, що моя віра ще недостатня…"

– Чи є сьогодні в Україні люди, які мають прямий стосунок до роду Гоголів-Яновських?

– Знаю, що років сім тому померла прапраправнучка Данилевських. Вона жила в Полтаві. Більше його нащадків не зустрічав… У Гоголя, як відомо, дітей не було, а лише родичі сестер. За життя на нього найбільше впливала його "мамєнька" – Марія Іванівна. Вона відразу повірила в божественне призначення сина і зав­жди в листах до нього це підкреслювала. Виконувала всі його прохання, як, наприклад, описати дяка чи сільського старосту, або нареченого чи сільське весілля. Марія Іванівна все це докладно описувала.

– А що б ви – власне, від себе – могли сказати на тему: Гоголь і українські письменники?

– У Шевченка є вірш "Гоголю", в якому Кобзар пише: "Ти смієшся, а я плачу, великий мій друже". А хіба можна назвати людину, до якої байдужий, "другом"? Шевченка викупили з кріпацтва у 1838 році, а Гоголя тоді вже не було в Росії… Гоголь не дуже товаришував з українською діаспорою в Петербурзі. Він відразу був уведений у коло "придворних". Звісно, найбільшим авторитетом для нього став Пушкін. Після загибелі великого поета відбувся аукціон його речей, і Жуковський викупив для Гоголя ланцюжок із годинником. Ця річ була з письменником до самої його смерті.

– Чи достойно, на ваш погляд, Україна готується до гоголівського ювілею?

– Я б сказав, що Україна до нього взагалі не готується. У нас же все робиться в останній тиждень. Але дещо все-таки робиться. Наприклад, у "Науковій думці" видається семитомник Гоголя…

– А як ви ставитеся до того, що сьогодні перекладають того ж таки "Тараса Бульбу" українською мовою, спотворюючи оригінальний авторський текст?

– Вважаю, що саме з Гоголем – особливий випадок. Адже свого часу його перекладали і Остап Вишня, і Максим Рильський. У мене також можуть кинути каменем, бо я переклав листи Гоголя… Але ж якщо їх почитати, то там стільки українізмів… А скільки "гоголізмів"! Є такі слова, яких немає в жодному словнику. Гоголь родом з України. То чому він не міг писати ці листи до української жінки? Все його коротке життя – і драма, і містика, і гра… І суцільна загадка, до якої ще неодноразово повертатимемося і, не сумніваюся, даватимемо різні відповіді…

Дзеркало Тижня


 

Книжкові рецензії

istanbul_pamuk Стамбул. Місто спогадів"  – Орхан Памук
Екзотична екскурсія містом, де зіштовхнулися Схід і Захід
sylmarulion_tolkin " Сильмариліон" – Дж. Р. Р. Толкін
Велична історія прадавніх часів.А вам цікаво, що було до появи Персня?
the_godfather_piuzo "Хрещений батько" – Маріо П'юзо
22 тижні роман не сходив із першого місця списку бестселлерів за версією газети "Нью-Йорк Таймс"

Бестселери

1.

Молоко з кров`ю

Люко Дашвар

КСД

2.

Казки барда Бідла
Джоан Ролінґ

А-БА-БА-ГА-ЛА-МА-ГА

3.

Москалиця
Марія Матіос

Піраміда

4.

Гамлет, принц данський
Вільям Шекспір

А-БА-БА-ГА-ЛА-МА-ГА

5.

Поштамт
Чарльз Буковскі

Факт

6.

Родом із КГБ. Система Путіна

Елен Блан

Темпора

7.

Село не люди
Люко Дашвар

КСД

8.

Ave, Europa!
Оксана Пахльовська

Пульсари

9.

Notre Dam D'Ukraine: Українка в конфлікті міфологій
Забужко Оксана

Факт

10.

Алеф
Борхес Х. Л.

Фоліо